Діагностика

Діагностика

Діагностика

Діагностика

Діагностика

Діагностика

Поліклініка

Поліклініка

Поліклініка

Поліклініка

Поліклініка

Поліклініка

Поліклініка

Поліклініка

Поліклініка

В полях

В полях

В полях

Терапія

Терапевтичний цикл

Терапія

Терапія

Терапевтичний цикл

Терапія

Хірургія

Хірургічний цикл

Хірургія

Хірургія

Хірургічний цикл

Хірургія

Про нас

srtf

 

Історія центру

 

Sobeski    Історія створення лікувальної установи, на базі якої сьогодні розміщується Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, простягається у ХУІ століття. У ті далекі часи поза мурами Старого міста вздовж Глинянської дороги (сучасна вулиця Личаківська) ріс дубовий ліс. Один з дубів-велетнів, якому було понад 100 років, від старості тріснув. Мешканці передмістя прикріпили до розщілини образ святого мученика Лаврентія та почали звертатись до образу із молитвами. Пройшло небагато часу і образ став відомим на всю округу завдяки чудесним зціленням від різноманітних хвороб. Тому біля нього почали збиратися хворі на сухоти, які на колінах складали обітниці задля одужання. Коли дуб впав від старості, його використали для будівництва у 1536 році дерев'яної каплички, в яку був перенесений образ святого Лаврентія.

   До 1616 року замість каплички був збудований невеличкий костел святого Лаврентія та святого Стефанія, який знаходився під опікою цеху гончарів і поворозників та капітелі катедрального костелу. Костел зберіг свою славу лікувального, тому біля нього був побудований невеликий будиночок шпиталю з дерева та велике розп'яття.
    Подальша доля костелу докорінно змінилася після 19 серпня 1659 року, коли Ян Собеський, коронний хорунжий та Яворівський староста, вирішив зробити його осередком лікування своїх солдатів. Справа в тому, що у збройних силах тогочасної Польщі не існувало спеціальних медичних закладів. Цю функцію виконували монахи в монастирях, яких було надзвичайно багато. Ян Собеський виділив для розбудови костелу 30 тисяч злотих, на які було споруджено новий мурований шпиталь для старих, заслужених вояків. Опікуватися монастирем стали ченці-боніфрати, орден яких мав обітницю опіки над хворими. Для утримання шпиталю Ян Собеський передав монастирю прибутки із села Блудів, трьох будинків на Краківській вулиці і декількох земельних ділянок. Згодом гроші на спорудження монастиря боніфратів при шпиталі крім Магістрату міста дали ще архієпископ Ян Тарнавський та капітул при латинському соборі.

old1   На надані Яном Собеським гроші розпочалося будівництво нового кам'яного костелу і шпиталю. Проте турецька навала 1672 року завадила цим планам, оскільки всі зведені будівлі були сильно пошкоджені (турки штурмували укріплення міста власне зі сторони сучасної вулиці Личаківської). Будівництво відновилося тільки у 1688 році, після перемоги над турками у битві під Віднем, де армія польського короля Яна ІІІ Собеського (значну частину якої складали українські козаки) остаточно розгромила військо турецького султана. Наглядав над будівництвом довірена особа короля отець Казимир Гумневич. Новий проект костелу і шпиталю розробили королівський інженер Шарль Бенуа і капітан Адольф Бай з Данцига. До старого костелу прибудували нову монастирську будівлю. На весь комплекс шпиталю і костелу витратили близько 100 тисяч злотих, оздоблення будівель здійснювали придворні майстри короля Яна ІІІ Собеського, який у 1694 році особисто оглянув близький до завершення комплекс.

SN850607   Будівництво шпитального комплексу остаточ­но було завершене у 1696 році, і от уже понад 300 років в його стінах лікують військових. Ян ІІІ Собеський не дочекався закінчення робіт, оскільки помер 17 червня 1696 року. Пам'ять про нього залишилася у вигляді родинного герба Собеських, який розмістили над дверима головного входу до костелу з боку вулиці Личаківської і який зберігся до наших днів. Протягом майже усього XVIII століття військовий шпиталь в монастирі боніфратів на­давав лікарську допомогу воякам під час численних війн, які вела Польща.У 1772 році, після першого розподілу Польщі, Львів опинився під владою Австрійської імперії. Австрійській армії, в якій військова медицина досягла високого рівня, був потрібен постійний військовий шпиталь. Тому австрійська влада конфіскувала у церкви приміщення костелу боніфратів і шпиталь при ньому. Самих боніфратів спочатку хотіли перемістити в приміщення монастиря піярів, у якому був створений цивільний шпиталь, проте через два роки рішенням імператора Йосифа ІІ орден боніфратів був взагалі скасований, так як австрійці не визнали їх діяльність суспільно корисною. Після реформи австрійської армії, в ході якої територія Австро-Угорської імперії була поділена на військові округи, кожний з яких формував армійський корпус (у Львові було розташоване командування ІІ-го армійського корпусу), шпиталь отримав назву «14-й гарнізонний шпиталь у місті Лемберг». Очолював шпиталь його командант, яким був військовий лікар в чині «оберштабарц» (старший штабний лікар). Крім того, на території шпиталю знаходився 14 санітарний загін, завданням якого у воєнний час була організація першої медичної допомоги на полі бою і евакуація поранених до госпіталю. Санітарний загін також очолював командант (зазвичай в ранзі капітана), який знаходився в підпорядкуванні команданта шпиталю.

old5

     У 1914 році, з початком Першої світової війни, після відмобілізування 14 санітарного загону військовий шпиталь працював у досить напруженому режимі. Це було насамперед пов'язано із великою кількістю поранених в боях навколо Львова. Місць у шпиталі не вистачало, і для розташування поранених використовували розташовані поруч Заклад глухонімих, школу святого Антонія, монастир святої Марії та інші приміщення.

   Після захоплення міста російськими військами шпиталь лікував поранених вояків-росіян, після відступу російських військ - знов австрійських вояків (значну частину яких складали українці). До речі, українці у цей період були не тільки серед поранених, а й складали частину лікарського корпусу австро-угорської армії. Найбільш відомий серед них Ярослав Окуневський, який займав найвищу посаду керівника медичної служби в австро-угорському військово-морському флоті генераль-штабу, тобто він був штабним лікарем генеральського рангу.

old2    Під час проголошення Західно-Української Народної Республіки 1 листопада 1918року і наступних боїв з поляками шпиталь надавав допомогу пораненим у цих боях. Після захоплення поляками Львова вони перетворили шпиталь на військово-медичний заклад VI корпусного округу.
     У період з 1928 по 1931 роки на території шпиталю було побудовано декілька додаткових корпусів і допоміжних споруд з боку вулиць Словінського та Боніфратів. 
      В 1939 році з початком Другої світової війни шпиталь лікував поранених в боях польських вояків. Після встановлення на Західній Україні радянської влади був перетворений на радянський військовий госпіталь, який був евакуйований в червні 1941 року.

old3     Сучасний військовий госпіталь був створений у місті Львові у жовтні 1939 року після приходу Радянських військ на територію Західної України та сформований на базі декількох автохірургічних загонів як Львівський військовий госпіталь №2344 на 600 ліжок. До червня 1941 року госпіталь дислокувався в місті Львові, а 28 червня 1941 року був евакуйований в тил країни. По дорозі евакуації в населених пунктах Золочів, Тернопіль, Київ, Ахтирка, Харків госпіталь розгортався та надавав медичну допомогу пораненим. У жовтні 1941 року госпіталь розгорнувся в місті Кемерово і отримав хірургічний профіль. В 1943 році госпіталь було передислоковано в місто Боровичі, де він увійшов до складу 1-го Волховського фронту. Того ж року госпіталь було ще раз передислоковано в населений пункт Порхов, де він увійшов до складу 1-го Прибалтійського фронту.

old4

    У вересні 1944 року госпіталь повернувся до Львова, де був розгорнутий на 800 ліжок. У післявоєнний період особовий склад госпіталю займається удосконаленням своїх професійних навиків та лікуванням хворих.

    Війна в Демократичній Республіці Афганістан не пройшла стороною. В госпіталі проліковано 74 військовослужбовці, які отримали поранення, виконуючи почесний обов'язок на пекельній землі Афганістану. В даний час семеро учасників тієї війни проходять службу чи працюють у ВМКЦ ЗР.

    В історії нашого багатостраждального народу чимало скорботних дат, спогад про які пронизує серце гострим болем. Одна з них — 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху Чорнобильської атомної електростанції. 306 військовослужбовців, з числа ліквідаторів аварії, були проліковані в госпіталі. А двадцять шестеро військовослужбовців та працівників госпіталю особисто приймали участь у ліквідації Чорнобильської аварії. На теперішній час в Центрі проходять службу чи працюють 15 медичних фахівців - ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

    Військово-медичний клінічний центр Західного регіону створений у відповідності до директиви Міністра оборони України від 1 грудня 2006року №Д-322/1/*14 на базі 1120 центрального військового клінічного госпіталю. Основними структурними підрозділами Центру стали: оперативно-медичне управління, медична частина, 15 лікувально-діагностичних клінік та 2 окремих відділення, підрозділи забезпечення.
Одночасно був створений військовий мобільний госпіталь, який вперше розгорнули на Яворівському загальновійськовому полігоні.

    Офіційна церемонія відкриття Центру та мобільного госпіталю відбулася 15 травня 2007 року. На відкритті були присутні Міністр оборони України Гриценко А.С., Міністр охорони здоров'я України Гайдаєв Ю.О., Директор Департаменту охорони здоров'я Міністерства оборони України Мельник П.С., командувач військ Західного оперативного командування генерал-лейтенант Куцин М.М. та інші.

     З нагоди відкриття Центру Міністр оборони України Гриценко А.С. подарував його колективу сучасний реанімобіль.
   Створення Військово-медичного клінічного центру Західного регіону стало новим етапом реформування медичної служби Збройних Сил України, спрямованим на удосконалення системи медичного забезпечення шляхом його організації та здійснення за територіальним принципом.

yavoriv-grytse

  Зоною територіальної відповідальності Військово-медичного клінічного центру Західного регіону визначено сім західних областей України (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська).
    У підпорядкування Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, крім військового мобільного госпіталю, увійшли розташовані на визначеній території відповідальності Рівненський гарнізонний військовий госпіталь, Чернівецький військовий госпіталь, Мукачівський військовий госпіталь, Луцький військовий госпіталь та Івано-Франківська військова поліклініка (з денним стаціонаром).
    Крім того, в зоні відповідальності Центру є бригадні медичні роти та близько 50 медичних пунктів (з лазаретами) військових частин. Наказом начальника Центру за кожним із військових госпіталів закріплена своя зона відповідальності із наявною в її межах військовою ланкою медичної служби, що дозволяє наблизити надання кваліфікованої, а іноді з елементами спеціалізованої, медичної допомоги безпосередньо до хворого.

  

Відео

НАША АДРЕСА:

79010, м.Львів
вул. Личаківська, 26
Телефони: (032) 275-95-00
факс (032) 275-57-95
Приймальне відділення: (032) 275-57-85
Відділ маркетингу: (032) 275-13-14
Електронна пошта:  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.